Need for private sector banks’ consolidation in India

Abstract

Надійна банківська система є основою будь-якої країни для економічного підйому та досягнення соціальної мети рівності, вільного підприємництва та можливостей для зростання. Щоб досягти цієї мети, у 1969 році уряд Індії спочатку націоналізував чотирнадцять основних приватних банків, оскільки приватні банки в країні не обслуговували всі верстви суспільства. Ці банки належали різним бізнес-будинкам і в основному задовольняли їхні фінансові вимоги/інтереси. Поглинання цих приватних банків призвело до легкого доступу мас до банківських послуг для їхніх заощаджень і кредитних потреб. Оцінивши позитивний вплив націоналізації, у 1980 році було здійснено ще один раунд поглинань. На цьому етапі було націоналізовано ще шість банків приватного сектора, в результаті чого загальна кількість націоналізованих банків зросла до двадцяти.

A sound banking system is the backbone of any nation for the economic upliftment and meeting the social objective of equality, free enterprise and opportunities for growth. To meet this objective Government of India first nationalised the fourteen major private banks in 1969 as the private banks in the country did not serve all sections of society. These banks belonged to various business houses and catered largely to their financial requirements / interests. The takeover of these private banks resulted in easy reach of masses to banking services for their savings and credit requirements. Having assessed the positive impact of nationalisation another round of takeovers was implemented in 1980. In this phase six more private sector banks were nationalised taking the total nationalised bank number to twenty.